Я впевнена, що рушієм еволюції, перемоги добра над злом, а краси та шляхетності над брутальністю є дитячі мрії. Вони, наївні та беззахисні, іноді фантастичні й неймовірні, але щирі та незбагненні, мають збуватися. Тільки це є умовою щасливого суспільства. Радісні мами та щасливі діти – ось добра прикмета найгуманнішого і найсправедливішого суспільства. Кожна країна має прагнути до цього.
Колись, у початковій школі, я написала перший в житті твір на тему “Ким я хочу стати”. Я писала, що буду працювати в дитячому садку і пояснювала принади цієї найважливішої для мене професії. За твір я отримала п`ятірку з мінусом. Мінус вчителька поставила за не досить вдалий, на її думку, вираз, який вона підкреслила, як помилку: «Я буду делать детей счастливыми!» Може, лексично це і невірно, але зміст залишається для мене і зараз дуже актуальним. Саме щаслива дитина повинна стати єдиною метою дошкільного виховання.
Я вважаю, що виховання дошкільників не може бути минулим чи новітньо-майбутнім. Виховання має бути вічним, духовним, демократичним. В основі виховання в усі часи повинні бути любов, довіра та краса.
Любов до ближнього, до дітей, до природи, до рідної країни, сім`ї, міста, професії… Любов до життя.
Довіра до колег, до дітей, до слів, батьків, уряду... До всього живого на землі.
Краса – краса душі, тіла, вчинків, стосунків... Краса буття.
Наша країна має чудові шляхетні, незатьмарені традиції виховання. Майбутнє – за відродженням споконвічних для нашої країни поваги до старших, любові до дітей, цнотливості, шляхетності стосунків, захоплення красою, патріотизму, миролюбності.
Ми намагаємося створити для дітей в дитячому садку Храм Любові і Добра. Діти повинні відчувати себе у цьому Храмі господарями, знати, що вони тут головні, що їм тут зручно, цікаво, а головне – радісно. Діти мають постійно відчувати, що їх люблять.
Є багато способів вираження заохочення для дитини. А ось покарання?.. Я знаю виховательку дитячого садка, яку дуже люблять діти, яку запрошують на шкільні випускні вечори (!), стаючи дорослими, приходять в гості уже зі своїми дітьми, радяться з першою вихователькою у вирішенні складних життєвих проблем. Укладаючи дітей на денний сон, ця вихователька кожну дитинку гладила по голівці. Ту дитину, яка чимось завинила, вихователька не гладила. І це було найстрашніше для неї покарання!
У директора школи В.О.Сухомлинського було інше покарання. Учень, який завинив, повинен був посадити біля школи дерево. Скоро шкільний величезний сад радував око та нагадував про якісь невеликі дитячі провини. Правда, цей священний сад вже вирубили якісь новітні реформатори.
Виховувати і дітей, і дорослих можна тільки позитивними емоціями, власним справжнім прикладом. Якось на педраді з морального виховання я зачитувала педагогам казки, які складала разом з дітьми про їхню виховательку. Треба було бачити очі вихователів! Вони відчули справжню довіру і безмежну любов.
Я щиро вірю, що і у ХХІ столітті виховання буде залежати від справжніх поміркованих особистостей, від їхнього невпинного прагнення до світла, до благодаті, до любові і добра у вихованні Людини. Цей вірш я присвятила педагогам з щирим серцем і ніжною душею:
Ми – освітяни

Ми – освітяни, ніжні й працьовиті,
Неспокійні, щирі та завзяті.
Безумовно, справжня наша зірка –
Дітей виховувати і навчати!

На початку нового століття
Починаєм розуміти ми -
Небагато є доріг на світі,
Що людей виводять із пітьми.

Надія щоб засяяла, розквітла
У темні ночі і похмурі дні,
З нас кожен має дарувати світло
В серцях дітей запалювать вогні!

Ми – освітяни! Доля вдячна нам
За те, що всім відкрили двері в Храм!
Хвала Творцеві за святкову днину,
Нехай пребуде світла благодать –
В людині ми плекаємо Людину,
Що в XXI-й буде крокувать!