« Особливості виховання патріотизму у дітей дошкільного віку»

Національно-патріотичне виховання дітей дошкільного віку

Вступ

                                                              «Той, хто забув колиску, з якої піднявся,

                              Щоб піти по землі,

                                        Хто байдужий до матері,

                                                      Що вигодувала та виховала його,

                                               Нездатен переживати високі

                                        Патріотичні почуття»

В. Сухомлинський

        « З родини йде життя людини,» - мудро зауважує народна приказка. Коли народжується дитина, то в народі кажуть, що на небі в цей час зоря нова засяяла, а подружжя стало родиною. З’явились нові турботи – необхідно виховати дитину. І тут на допомогу може прийти багатовіковий  досвід родинного виховання, а в умовах суспільного виховання – вихователь.

        На думку К.Д.Ушинського, виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ, з ним народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.

        Сьогодні назріла потреба для вихователів і батьків глибоко вивчати українську етнопедагогіку, відновити народне виховання дітей з метою збереження нації, забезпечення духовної єдності поколінь. Не випадково в народі кажуть: «Якщо твої плани розраховані на рік – сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття – саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки – виховуй дітей».

       Усе починається в дошкільному віці. Саме в дитинстві формуються уявлення про довкілля, накопичуються знання та закладаються основи духовності, моралі. Психологи вважають, що 80% інтелекту людини формується саме в дошкільному віці. Прислухаємось до слів Л.Костенко: «Душа летить в дитинство, як у вирій, бо їй на світі тепло тільки там». Практикою суспільного виховання  дітей, родинним вихованням перевірене твердження В.О.Сухомлинського: «Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині ті зерна, які зростуть через десятки років, виховання перетворилося би на примітивний догляд, вихователь – в неграмотну няньку, педагогіка – в знахарство.»

       Пізнання Батьківщини і розмаїтого світу розпочинається з сім’ї батьківської хати в селі чи рідної домівки в місті. Довколишній предметний світ є першоджерелом інформації для дитини. Різнобарвність форм кольору величини предметів їх просторового розміщення та людина, яка створила і предмети, приваблюють  дитину. Я.Коменський рекомендував: «Все, що тільки можна, надати для сприйняття чуттями, а саме: бачене – для сприйняття зором, почуте – слухом, запахи – нюхом, те, що належить смаку – смаком, доступне дотиком – шляхом дотику. Якщо які-небудь предмети  зразу можна сприйняти кількома чуттями, нехай вони зразу охоплюються кількома чуттями». Спираючись на дитячу допитливість, необхідно поступово водити дитину до світу знайомих і незнайомих речей. Це допоможе виховати добро, цікавість, бережливість, працелюбність, витримку, чуйність, естетичні смаки тощо.

        Основними принципами українознавчої роботи в дошкільному закладі та родині повинні бути: народність, природо відповідність, наочність, активність, систематичність, послідовність, урахування вікових та індивідуальних особливостей, краєзнавство.

Серед організаційних форм навчально-виховної  роботи перевагу слід надати організації екскурсій та екскурсій-оглядів, тематичних та інтегрованих занять, свят, розваг, гуртків тощо.

Слід пам’ятати, що у пізнанні предметів чи явищ першою сходинкою має бути живе споглядання, а отже, спостереження, розгляд, що супроводжується вдалими запитаннями, доступними цікавими поясненнями, порівняннями. Їх результат дає матеріал для подальшого розвитку мислення дитини – наочно-дійового, образного, абстрактного. Тоді другою сходинкою стане розповідання, читання, вивчення напам’ять, бесіди. А завершується пізнання дійсності практичними діями – в ігровій, трудовій, образотворчій, руховій та інших видах діяльності дітей.

Провідними засобами впливу на дитину повинні стати засоби народної педагогіки: рідна мова, усна народна творчість, пісенне та хореографічне мистецтво, народна гра та іграшка, календарно-обрядові свята, народне декоративно-вжиткове мистецтво, звичаї, традиції, символи, родинно-побутова культура.

        Наша Батьківщина – Україна, ми українці. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі, необхідно,аби вони міцно засвоїли духовну культуру рідного народу. Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина — це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки. В нашому садочку дітей ознайомлюють з українськими традиціями під час занять, розваг та в повсякденному житті.

        Проблема громадянина-патріота давня, як світ. Вона постала перед людством тоді, коли виникла перша держава. Патріотичне виховання створює певні передумови громадянської поведінки. Однак це лише передумови.

        Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася.

Найважливіше у житті кожної людини – її Батьківщина. Виховувати громадську свідомість, патріотичні почуття потрібно змалку. Щоб дитина відчула себе причетною до великої України, необхідно краще познайомити її з традиціями та народними цінностями.

       Вірю в єдність та гідне майбутнє України, щоб був мир на нашій багатостраждальній землі!