Основна частина
1. Основні аспекти національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку
Сьогодні здається майже неймовірним, що ще зовсім недавно ми могли жити відірваними від рідного слова, ходити по землі своїх предків, не помічаючи її краси і неповторності її річок та озер, лісів, гірських масивів, безмежних ланів та чудових краєвидів. Знання свого родоводу, історичних та культурних надбань предків необхідні не лише для піднесення національної гідності, а й для використання кращих традицій у практиці виховання підростаючого покоління. Народ із покоління в покоління передає свій соціальний досвід, своє духовне багатство, свої історичні надбання, створюючи тим самим свою, тільки йому притаманну, культуру, Народ - це перший історик, перший письменник, перший поет, перший вихователь, перший педагог.
Коли ми розбудовуємо свою незалежну державу, надзвичайно цінним є те, що В.Сухомлинський, виховуючи юних патріотів, пов’язував поняття Батьківщини з рідною оселею, матір’ю, Україною. Видатний педагог розумів, що патріотизм як любов до Батьківщини є доцільним і життєво необхідним. Він у своїй книзі «Народження громадянина» переконливо довів, що основою громадської свідомості особистості є патріотизм, любов до Батьківщини, свого народу.
Важливий висновок Василя Олександровича – прищеплювати патріотизм треба з раннього дитинства через розвиток позитивних емоцій.
Видатний педагог зазначав: «Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується,у що вона вкладає частку своєї душі. Захоплення красою землі, де жили діди і прадіди, де нам судилось прожити життя, повторити себе в дітях, постаріти і піти в землю, яка народила нас, - це найважливіше емоційне джерело любові до Батьківщини». В.Сухомлинський намагався пробудити в дітях почуття того, що «Вітчизна – це рідний дім; щастя Батьківщини – це особисте щастя кожного, її горе в годину тяжких випробувань – горе кожного».
Виховання любові до Батьківщини – це виховання любові до сім’ї, до міста, в якому народився, до рідної української мови, до природи рідного краю, до України.
В.Сухомлинський був переконаний, що справжній патріот не може бути байдужим до рідної природи, багатств нашої землі. Він вчив дітей, що свідома любов до природи України передбачає особисту причетність і турботу за збереження та примноження природних багатств рідного краю, нетерпимість і безкомпромісну боротьбу проти губителів природи, усвідомлення особливостей і основних екологічних проблем навколишнього середовища.
Патріотичні почуття формуються в дитини з раннього віку, формуються поступово, під впливом батьків, вихователів, навколишнього природного середовища. Ми навчаємо дітей любити материнську мову. Свій дім, батьків і усіх людей, любити природу рідного краю, звичаї, шанувати традиції своєї сім’ї і народу, людську працю. Проводячи цю роботу за творами Василя Олександровича , доступних розумінню дитини, ми залучаємо батьків вихованців. «Якими б прекрасними не буи наші дошкільні установи, найголовнішими «майстрами», що формують розум і думки малюнків, є мати й батько»,- наголошував В.Сухомлинський.
Уся ця робота є актуальною щодо реалізації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку. Відповідно до вимог цієї програми дошкільник напередодні його вступу до школи повинен мати сформовані базові якості особистості, компетентність у сферах життєдіяльності.
Патріотичні почуття в дитини з раннього віку, формуються поступово, під впливом батьків, вихователів, навколишнього природного середовища.
Працюючи вихователем в дошкільному навчальному закладі №67, намагаюсь використати всі можливості виховного простору нашого закладу для створення комфортних умов, що сприятимуть всебічному розвитку кожного вихованця.
Свою роботу спрямовую на виховання любові до мами і тата, бабусі і дідуся, до родини. Вчимо дітей поважати старших, шанувати стареньких, бути дружніми з однолітками. З дітьми розглядаємо ляльку-українку, її вбрання, відмічаємо яка вона гарна, граємось з нею. Дівчатка залюбки одягають віночки, спідниці, сорочки-вишиванки та грають в народні, творчі ігри народознавчої тематики.
Втілюючи доброту в серця дітей, виховання любові до рідної землі, до свого краю, починаю ще в ранньому віці. В цьому мені допомагає творчість Василя Сухомлинського, ознайомлюю дітей з його творами у відповідності до вікових можливостей сприймання, аналізу, сформованості морально – етичних якостей кожної вікової категорії, навчаю їх помічати красу в довкіллі, дивуватись розмаїттю його кольорів та форм, любові до батьків, родичів, рідної землі. Варто виокремити наступні оповідання: «Колискова», «Тихо, тихо, бабуся відпочиває», «Материнське щастя», «Святковий обід».
Найсприятливішим для початку систематичного патріотичного виховання є середній дошкільний вік, коли особливо активізується інтерес дитини до соціального світу, суспільних явищ. Саме в цьому віці створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкривати дітям зміст народної і світової культурної спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати перший практичний досвід прояву рухів душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, рідного краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, всього, з чого для кожного починається Батьківщина.
При ознайомленні з природою звертаємо увагу на її красу, розмаїття, багатство. Діти отримують уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти квітнуть на українських полях і лугах (кульбабка, волошка, мак, ромашка, чорнобривці, деревій, барвінок, безсмертник).
Важливе значення для виховання патріотичних почуттів у дошкільників має приклад дорослих, оскільки вони значно раніше переймають повне емоційно-позитивне ставлення, ніж починають засвоювати знання.
Значну роль у вихованні у дітей любові до своєї Батьківщини, свого народу відіграють народні традиції – досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління.
З вихованцями 6-7 року життя вчимо назви міст та сіл, в яких вони мешкають, знають головне місто країни – Київ. Діти знають, що наша країна велика, гарна: в ній є ліси, поля, гори, ріки та моря. Розповідають, що вирощують на полях, в садах, на фермах та що з усього цього виготовляють.
Доброю традицією стало проведення народних свят та обрядів. Звичайно до участі більше залучаються діти старшого дошкільного віку. Використовуємо різну тематику: «Козацькому роду – немає переводу», «Різдвяні свята», «Заспіваймо колискову», «Тарас Григорович Шевченко» тощо.
Також у своїй професійній діяльності з метою виховання патріотичних почуттів у дітей дошкільного віку, використовую багато бесід з дітьми, перегляд слайдів, фотографій про визначні пам’ятки міста Харкова, де ми живемо та ознайомлюю з видатними людьми нашої країни: Т.Г. Шевченко, Л. Українкою, Б. Хмельницьким, І. Франко.
Прилучаючись до народознавства, діти поступово утверджуватимуться у думці, що кожен народ, у тому числі й український, має звичаї, які є спільними для всіх людей. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо), розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка), вони поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу. Водночас у дітей розширюються знання про характерні для рідного краю професії людей, про конкретних їх представників. При цьому вихователь повинен не стільки піклуватися про збагачення знань, скільки про їх творче засвоєння, розвиток почуттів дітей. У дошкільному віці вони залюбки беруть участь у народних святах і обрядах, пізнаючи їх зміст, розвиваючи художні здібності, навички колективної взаємодії.
Сучасні концепції національного виховання наголошують на важливості національної спрямованості освіти, її органічної єдності з національною історією і традиціями, на збереженні і збагаченні культури українського народу.
У Концепції дошкільного виховання в Україні (1993) зазначено, що провідними засадами діяльності сучасного національного дошкільного закладу мають бути національна психологія, культура та історія, а також загальнолюдські духовні надбання.
Важливим завданням педагогічної науки і практики є забезпечення етнізації — природного входження дітей у духовний світ свого народу, нації як елементу загальнолюдської культури, позбавленого національної обмеженості та егоїзму. Моральна спрямованість цієї роботи вимагає єдності національного і загальнолюдського у формуванні національної самосвідомості, інтернаціональних почуттів дошкільників. Національне самовизначення особистості (віднесення себе до певної нації, відданість їй, любов та інтерес до всього національного) за такої умови не перероджується в національний егоїзм і негативне ставлення до інших націй, адже людина, яка має високу національну свідомість, поважатиме й інший народ.
Справжні патріотичні почуття здатний виховувати високоосвічений, інтелігентний педагог-патріот, який разом з дітьми щиро радітиме успіхам вітчизняних спортсменів, артистів, учених, переживатиме їх невдачі. Такий педагог зуміє допомогти дітям усвідомити, що патріотизм є благородною пристрастю людини.
Кожна нація, кожен народ, кожна соціальна етнічна група має свої звичаї, свої традиції, що вироблялися впродовж багатьох століть, освячені віками і становлять національну культуру. Національна культура (як матеріальна, так і духовна) складається з цінностей, витворених як минулим, так і сучасними поколіннями.
Традиції (від лат. - передача) - це досвід, звичаї, вироби, погляди, смаки, напрями поведінки, що склалися історично й передаються від покоління до покоління, у традиціях поєднується минуле, сучасне та майбутнє.
Звичаї - це загальноприйнятий порядок, правила, дії, які здавна існували у громадському житті, побуті, діяльності певного народ, суспільної групи, колективу. Це те, що стало звичним, засвоєним, загальновживаним, насущним.
Народні традиції та звичаї - то дійсно невичерпна криниця досвіду, джерело, яке тече, всіх напуває і від цього не висихає, не міліє. Рік від року в ньому прибуває живляча та цілюща вода, яку всі п'ють, напиваються, стають здоровішими. Тож потрібно частіше пити зі струмків народних традицій, не каламутити це споконвічне джерельце, не закидати його камінням, як старе і віджите. Немов ці паростки народних українських традицій та звичаїв проростають з товщини матінки-землі й тягнуться до молодої порослі, до наших дітей, до маленьких дошкільнят. Педагогічне значення народних традицій полягає в тому, що вони є результатом виховних зусиль протягом багатьох поколінь і виступають завжди незрівняним важливим засобом виховання. Через систему традицій та звичаїв український народ витворює себе, свою духовну, народну культуру, свій характер, національну психологію та самосвідомість у своїх дітей.
Я, як педагог пропоную вихователям своє бачення національно-патріотичного виховання з використанням українознавства та етнопедагогіки прилучення дітей до українських національних традицій, звичаїв, культури, ознайомлення малюків перш за все з рідним краєм, оселею, домівкою, стежиною, яка веде до ставу, озера, квіткою, яка щодня зустрічає дитину на цій стежині, тобто з найближчим рідним довкіллям, а від нього вже до інших просторів України.
Методичний посібник побудований за регіональним принципом ознайомлення дітей із рідним краєм, який перегукується із загально-дидактичним принципом - від близького до далекого, від знайомого до незнайомого. Безумовно, мені не вдалося у пропонованій програмі охопити специфіку традицій та звичаїв усіх регіонів України, та напевно, це і неможливо. Я залишаю право за кожним дошкільним закладом, за кожним вихователем самостійно добирати місцевий краєзнавчий матеріал, вести його пошуки разом зі своїми вихованцями та їхніми батьками, дідусями та бабусями.
Водночас хотілося б застерегти дошкільних працівників від однобічного захоплення місцевим матеріалом. Дітей потрібно знайомити як із загально - традиційними українськими традиціями та звичаями (посудом, одягом, їжею тощо), так і з регіональними, місцевими.
Окремих занять з національно-патріотичного виховання програмою не передбачається. Зміст методичного посібника виконується на заняттях з усіх розділів основної програми розвитку, навчання та виховання у дошкільному закладі. На заняттях із ознайомлення дітей з оточуючою дійсністю (іграшки, посуд, одяг, їжа, взуття, символи, рід, родовід, Україна тощо), з природи (рідна природа, календарні сезонні свята, обряди), художньої літератури (казки, малі жанри українського фольклору, оповідання українських письменників-класиків та сучасних), образотворчої діяльності (народні промисли, розписи, скульптура, мистецтво), праці (виготовлення виробів), музичних (пісні, танці, вечорниці), у гуртковій роботі тощо.
Тематика занять, що пропонується для відповідної вікової групи, є орієнтовною і рухомою. Вихователь має право доповнювати їх та варіювати теми в межах вікових груп залежно від рівня розумового та мовленнєвого розвитку дітей, місцевих та регіональних умов, мовного режиму групи чи дошкільного закладу.
У процесі виконання програми з національно-патріотичного виховання бажано бути особливо уважним до словникової роботи. Дітям слід пояснити (та показати наочно) кожне слово, його походження, вимову, наголос. Тому раджу вихователям, добираючи місцевий, регіональний матеріал, обов'язково складати тлумачні тематичні словники, звіривши їх із відповідними літературними словниками.
2. Завдання, методи і засоби з національно-патріотичного виховання дітей
До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:
* формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);
* формування духовно-моральних взаємин;
* формування любові до культурного спадку свого народу;
* виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;
* почуття власної гідності як представників свого народу;
* толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.
Патріотичне виховання дошкільнят - це виховання любові до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят, ставлення до свого рідного міста.
Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.
Методи виховання дошкільнят забезпечують оволодіння ними знаннями про рідний народ, його Батьківщину і на цій основі — розвиток національних рис і якостей молодого покоління.
Зміст знань про рідну країну в попередніх програмових документах, як відомо, ототожнювався із змістом суспільного життя. У програмі виховання і навчання дітей від двох до семи років «Дитина» та Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні цей зміст розглядається в контексті формування уявлень про країни світу, а також через порівняння з іншими країнами та пошук подібності та відмінності між ними.
До проблем виховання молодого покоління на засадах патріотизму в різні часи зверталися такі класики педагогічної науки, як Г.Сковорода, К.Ушинський, О.Огієнко, С.Русова, А.Макаренко, В.Сухомлинського, Г. Ващенко та інші видатні вчені.
Особливо цінною для сучасної практики є педагогічна спадщина талановитого українського педагога-гуманіста, педагога-новатора і філософа В.Сухомлинського. Запропоновані ним форми і методи освітнього впливу на дитячу особистість актуальні й тепер. Він вбачав пріоритет у формуванні нового покоління свідомої молоді, вихованні справжніх патріотів, що по-справжньому люблять Батьківщину, горді за свій народ та його історичне минуле, відповідальні за його майбутнє.
Цю найважливішу закономірність виховання видатний педагог визначав по-своєму: виховувати маленьку дитину так, щоб у неї були цінності душі, які дісталися їй дорогою ціною. Саме в дошкільному віці, коли дитина дуже чутлива до емоційних впливів і схильна до наслідування, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкрити їй зміст народної і світової спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати перший практичний досвід прояву душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, отчого краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, всього, з чого для кожного починається Батьківщина. «Батьківщина починається для дитини з шматочка хліба і ниви пшениці, з лісової галявини і блакитного неба над маленьким ставом, з пісень і казок матері над колискою».
Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання любові до рідного міста, починаючи з дошкільного віку. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтації духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно-культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі.
Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно-психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам'яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму. В той же час слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота свого міста в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв'язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, якими засобами потрібно його здійснювати.
Завдання ознайомлення з національно-патріотичного виховання дітей дошкільного віку
1. Навчальні завдання: формування перших наукових народознавчих та історичних понять, основ наукового логічного мислення, національної свідомості, самосвідомості та психології; розвиток пізнавальної активності дітей, прагнень якомога більше пізнати свій народ, свої національні корені; формування стійкого інтересу до народознавчого матеріалу, бажання пізнати його ближче та глибше, навчання використовувати його в побуті, у своєму дитячому житті, запам'ятовування віршів, прислів'їв, приказок, народних прикмет, казок, загадок, легенд, оповідок тощо; прищеплення дітям елементарних трудових навичок, пов'язаних із народними ремеслами: навчання малюків вишивання, витирання, розписування за українськими мотивами писанок, іграшок, посуду, виготовлення іграшок, глиняного посуду, аплікацій тощо.
2. Пізнавальні завдання: розширення знань дошкільників про Україну, її історію, столицю, міста, пам'ятні місця, знамені дати, державні символи, обереги, родинні корені кожної сім'ї та родини, побут нашого народу, культуру, обряди, свята, традиції, народну творчість, національне мистецтво, народні промисли, національну кухню, природу рідного краю тощо.
3. Розвиваючі завдання: розвиток усіх психічних процесів у дитини: запам'ятовування, уважності, зосередженості, логічного мислення, творчої уяви, активного мовлення; вміння самостійно аналізувати, зіставляти, порівнювати, систематизувати народознавчі поняття, звичаї минулого і сучасного, відокремлювати місцеве, регіональне від загальнотрадиційного національного; активізація словника дітей новими словами: куліш, деруни, стріха, скриня, ослін, піч, перелаз, ночви, качалка, рубель, серп, ціп сніп, вишиванка, оберіг, символи тощо; образними виразами, прислів'ями, приказками, примовками, народними прикметами тощо.
4. Виховні завдання: прищеплення любові до рід: :його краю, до землі своїх предків, до рідної мови, оселі, до батьківщини, почуття гордості за свій народ, поваги до національної культури, звичаїв та оберегів; виховання щирості, гостинності, доброти, мудрості, щедрості, доброго почуття гумору, доброзичливості, чесності, взаємоповаги, чемності, скромності, товариськості, поваги до культури інших народів, вшанування їхніх традицій, оберегів; виховання естетичних почуттів та формування естетичного смаку.
|
